Коли я виходила заміж, на моєму весіллі гості перешіптувалися, що наречений старший за мого батька. Моя мама за весільним столом сиділа дуже сумна, адже різниця у віці між нами в 25 років їй дуже не подобалася.

Івана, як зятя, моя мама сприйняла не відразу. Її лякала наша різниця у віці, а вона чимала – 25 років. Наші весільні гості теж були ошелешені, побачивши в ролі нареченого не молодого хлопця, а зрілого чоловіка. Я ловила на собі їхні осудливі погляди.

Моя мама за весільним столом сиділа дуже сумна, адже наша величезна різниця у віці й дуже не подобалася. Але я вийшла заміж за Івана і ні про що не шкодую. Адже у кожного своя доля. Зараз я в шлюбі вже 8 років. Не можу сказати, що я нещасна. Це був мій свідомий вибір і він досить вдалий.

Коли я виходила заміж, я була на останньому курсі медичного університету. Мені було 23 роки, а йому 48. Іван – ровесник моєї матері, навіть старший на рік. Він красиво залицявся, говорив правильні слова, дбав про мене. І я зважилася прийняти його пропозицію, незважаючи на різницю у віці в 25 років.

Звичайно, я довго роздумувала і переживала. Чесно скажу, були деякі моменти, які підштовхнули мене на цей крок. Ми з матір’ю жили одні. Батько нас покинув, коли мені навіть і року не було. Мама так і не вийшла заміж вдруге. Тягла все на собі. У фінансовому плані ми не голодували, але і не шикували.

А в той рік, мамин рідний брат захворів і мама продала нашу квартиру, щоб зібрати грошей на лікування. Брат одужав, а ми залишилися без гроша за душею і ще без квартири. Практично на вулиці. Я сильно переживала. А тут з’явився Іван. Він власник великої фірми, доволі забезпечена людина. Він готовий був вирішити всі мої фінансові труднощі. Обіцяв, що я не буду ні в чому мати потребу. Я погодилася.

Повірте, краще жити в достатку. Як тільки ми одружилися, він купив мамі однокімнатну квартиру в центрі. Щомісяця перераховує їй кошти на проживання. І я спокійна. За ці кілька років шлюбу, він жодного разу мене не дорікнув ні в чому. А я в подяку за це, намагаюся бути гарною дружиною. Вдома завжди прибрано, їжа готова, зі свекрухою ми в теплих відносинах. У нас народилися двоє прекрасних дітей – дівчинка і хлопчик.

Щороку ми всією сім’єю їздимо на відпочинок за кордон. А в цьому році він подарував мені машину. Я справді почуваюся щасливою. Чи люблю я його, ні, швидше за поважаю. Звичайно, є деякі незручні моменти. Іноді коли ми разом йдемо по магазинах, нас приймають за батька і доньку. Мої подруги жартома запитують, – як там твій батько, відпустить тебе гуляти? Він дуже мене ревнує. Тому гуляння з подругами для мене рідкість. А в іншому все нормально.