Приїжджала з Іспанії я не часто, раз, два на рік. Мені всі були раді. Я привозила багато подарунків. Все змінилося, коли невістка надумала поміняти квартиру.

Я вже не молода, але змушена працювати в далекій Іспанії, бо у власному домі для мене місця немає.

Я давно розлучена, є син, два онуки і невістка… через яку я й не можу повернутися у власну домівку. А тепер все по порядку.

В Іспанії я вже більше 20 років. Тут мені подобається. Робота не важка, але як би там не було, я хочу на батьківщину.

Коли мій син Василь вдруге вирішив одружитися (від першого шлюбу у нього син), я проти не була. Леся мені сподобалась, вона добра господиня, чуйна матір. Вони не сидять на всьому готовому, хоча я добряче їм допомагаю. Невістка працює викладачем в гімназії, яка знаходиться поруч з домом, син також влаштувався на добре оплачувану роботу.

Жити діти вирішили у моєму домі. Я проти не була, адже весь час працювала за кордоном.

Леся в домі багато чого змінила. Коли я вперше приїхала через пів року після їх весілля, все мені сподобалось. Квартира моя двокімнатна. Мою вони залишили, як і була, лише ремонт зробили, а все інше під сучасний лад.

Я деякий час гостювала і потім знову їхала в Іспанію.

Через пять років у них з’явився довгоочікуваний синок. Леся перед тим зателефонувала мені і спитала, чи можна з моєї кімнати зробити дитячу. Я погодилась, але за однієї умови, що там буде місце і для мене, коли я приїду.

Леся мені навіть фото вислала. Дитяча вийшла дуже гарна. Кімната ця велика, тому місце для мого ліжка знайшлося, воно навіть вписувалося в інтер’єр.

Приїжджала я не часто, раз, два на рік. Мені всі були раді, особливо син з онуком. Я привозила багато подарунків.

Все змінилося, коли невістка надумала поміняти квартиру. Справа в тому, що моя знаходилась на першому поверсі. Онук часто хворів, як говорила Леся, через сирість з підвалу.

Я дала добро на продаж, адже здоров’я перш за все.

Нова квартира знаходиться десь в кілометрі від попередньої. Це такий же будинок (не новий), але тепер вони живуть на сьомому поверсі.

Я попередила, що приїду на Великдень. Син зрадів, разом з онуком зустрічали мене з аеропорту.

– А де Леся? – запитала я одразу ж.

– Леся… вона ж працює. У мене дружина дуже зайнята, ти ж розумієш.

Мені було трохи дивно, бо літак прибув о 19,00, ну яка може в такий час бути робота, але нехай там…

В новій квартирі на мене чекало розчарування.

Дві великі просторі кімнати, але для мене там місця немає. Не буду ж я лягати спати в їхній спальні, а в дитячій все заставлено. З одного боку “шведська стінка” де онук займається, з іншого парта, на якій він робить уроки, шафа, і ліжко у вигляді корабля.

– А де моє ліжко? Куди мені подітися у власній квартирі?, – спитала я невістку, коли вона таки з’явилася в квартирі.

– Ну… ви ж розумієте, ми зробили все на сучасний лад. Ви так рідко приїжджаєте до нас, що ми вирішили, немає потреби ставити на той тиждень, як ви прилетите з Іспанії вам ліжко. Воно ж тут ні до чого.

– Добре, – кажу я, – а де ж тепер мені спати, на балконі?

– Ні, ні, мамо, ми про все подбали. Не хвилюйтеся. На весь тиждень ми оплатили для вас готель.

Я декілька хвилин не могла промовити й слова… – готель…

У власному домі для мене немає місця. Як тільки на таке пішов мій син. Чи вони думають, я довіку там працювати буду.

Ось тепер не знаю, як маю вчинити. Взагалі планувала вже закінчувати з тою роботою, і доглядати за онуками.

Але я щось придумаю – неодмінно придумаю…

Автор – Нюся У