Я вийшла у справах в місто, а чоловік пішов на прогулянку з нашою п’ятимісячною донечкою. Йдучи повз будинок, де живе моя мама, я згадала, що хочу взяти у себе в кімнаті дещо з речей. У мене свої ключі від маминої квартири, я тут сама нещодавно ще жила. Те, що я побачила… У колясочці спала Веронічка, а моя мама з моїм чоловіком… Наступного дня в місті мене не було. Я покинула їм навіть Веронічку

Ми з Дімою одружилися з великої любові. Принаймні, я була в цьому впевнена. Гучного весілля не робили, розписалися, посиділи з рідними в ресторанчику, та й потому.

Мої тато з мамою давно розлучені, батько навіть не приїхав привітати мене з заміжжям. Подзвонив, перерахував гроші та і все. Але я не образилася, та й звикла за десять років, що у тата своя родина.

Ми жили вдвох з мамою, нам в принципі, завжди було разом затишно, ми ніколи не переступали меж особистого простору одна одної і щоб дуже близькими то й не були ніколи.

Треба сказати, що мама моя в свої 44 виглядаю чудово. Вона любить себе і завжди приділяє собі належну увагу: спортзал, косметологи і все таки.

Я ж більш лінива, але мама надихала й мене, чесно кажучи. Шанувальників у неї завжди вистачало, але серйозних стосунків, щоб жити разом з кимось з чоловіків, вона сама н хотіла.

Мій вибір мама схвалила, Діма їй сподобався. Наскільки – я й у страшному сні уяви ти не могла…

Того дня, нашій з Дімою донечці Веронічці якраз виповнилося 5 місяців, був вихідний і я вийшла у справах, домовилася зустрітися з подружкою, яка рідко приїздила в наше місто.

А Діма взяв донечку і пішов з нею на прогулянку, щоб мала поспала на свіжому повітрі.

Йдучи повз будинок, де живе моя мама, я згадала, що хочу взяти у себе в кімнаті дещо з речей. У мене свої ключі від маминої квартири, я тут сама нещодавно ще жила. Те, що я побачила… У колясочці спала Веронічка, а моя мама з моїм чоловіком…

Наступного дня в місті мене не було. Я покинула їм навіть Веронічку. Поїхала до батька.

Не буду переповідати, як мені далися наступні чотири роки… Навіть ворогу не побажаю. Правда, тато мені дуже допоміг влаштуватися.

Чому я відмовилася від донечки? Зараз саме себе не розумію, але тоді не хотіла, щоб мене з ними пов’язувало хоча б щось або хтось… Навіть власна дитина мені б нагадувала про те, що я тоді побачила.

Розлучалися ми з Дмитром на відстані, через юристів. Веронічку я добровільно з ним залишила. З ними…

Я обірвала всі ниточки, що з’єднували мене колись з рідним містом і близькими людьми, почала нове життя…

І ось через чотири роки до мене приїхала мама. З Веронічкою.

Я зробила виглаляд, що маму не помітила, а донечку… Веронічку я підхопила, притиснула до себе і час для мене зник… Цілувала її волоссячко, щічки, рученята… І плакала, плакала…

Потім мати розповіла, що лишилася сама, що Діма вже рік, як покинув її, лише гроші на малу іноді перераховує. А вона, пам’ятаючи мій тодішній наказ не шукати мене ні за яких обставин, трималася весь цей час, але все ж вирішила привезти мені доньку.

Вирішила, бо дізналася, що в неї важка хвороба, що надії не так вже й багато…
***
Веронічка живе зі мною і з моїм чоловіком Назаром. Їй зараз шість. Ми щасливі.

Мама бореться, ми їй допомагаємо, чим і як можемо. І, знаєте, попри все, що сталося в минулому, я хочу, щоб моя мама жила…

Автор – Олена К.