Батьки не рийшли на моє весілля через вагітність дружини. Тепер я не дозволяю їм бачитися з онукою

Я виховувався у релігійній родині. Мої родичі регулярно ходять на службу до церкви, а дехто там і працює. Мою наречену вони прийняли добре, незважаючи на те, що вона зі звичайної родини.

Ми зустрічалися два роки. Потім вирішили одружитися. Після заручин Настя повідомила, що вона вагітна.

Це нас ніяк не бентежило, чого не скажеш про мою родину. Рідня розлютилася. Мама мені сказала:

— Ти ж знаєш, наскільки для нас важливі Божі цінності та порядність. Вона зганьбила наш рід. Якщо ти одружишся з нею, ти поллєш брудом репутацію нашої родини.

Вони відмовилися від запрошення на весілля. Мало того, батьки сказали, що мені краще одружитися в іншому місті, щоб до них навіть чутки про урочистості не дійшли. Їм було соромно.

А мені боляче та прикро.

Навіть рідний брат відхилив запрошення зі словами: “Я не хочу бути посміховиськом перед парафіянами!”. Тітка прикривалася хворобою, але я знав, що причина не в цьому. Двоюрідна сестра сказала, що її відправляють у відрядження. Крім того, брат мами заборонив своїм дітям навіть розмовляти зі мною. А коли я прийшов запрошувати його на весілля, він мене прогнав.

Я почував себе якимсь злочинцем. Ніхто з моїх близьких людей не прийшов поділити мою радість. Я навіть пустив сльозу.

Ми довгий час не спілкувалися. Я займався донькою, тому не особливо морочився.

І раптом приїхав брат із подарунками та привітав із народженням доньки. Я йому хотів усе повернути, а він сказав:

— Усі скучили за тобою. Ми хочемо спілкуватися з Ірішею. Мама мріє онучку побачити. Коли зустрінемося?

– Внучку? А ви забули, що на весілля ви відмовилися приходити саме через нього, через мою дочку? Нагадати, як принижували мене і казали, що я ганьблю вашу родину?

– Ти все не так зрозумів. Твоя дочка — наша рідна людина, частка нашої родини. Дозволь батькам навідатися до внучки.

– Пробач але ні.

Дружина впевнена, що треба відпустити старі образи та запросити родичів до нас. Мовляв, дитина ні в чому не винна — спілкування з бабусею та дідусем лише на користь доньки. А я не хочу. Вони такі побожні, що відмовилися від мене в такий важливий момент, а тепер забули всі сказані слова. Хіба це нормально?

Як ви вважаєте, чи вартогерою статті прощати батьків?