Чоловік дуже дивувався перші дні: А що, поїсти у нас нічого? Ні, ти мені грошей на продукти не давав

Загалом, почала я жити з чоловіком. З’їжджатися я не сильно хотіла, але  вийшло так, що мені довелося шукати нове орендоване житло. І ми, назвемо його Льоша, дуже наполягав, щоб я переїхала до нього. Мовляв, я його і не люблю зовсім, раз мені простіше у лівих людей жити, ніж з ним. Ну ок.

Закохана я була сильно, тому повелася на вмовляння. Тим більше в той час в голові ще було повно вінегрету на тему того, що не завжди потрібно робити, як тобі зручніше, а треба так, як краще для відносин, що саме жінка повинна йти на компроміс, бо жіноча психіка більш гнучка. Загалом, погодилася. І дарма. Перший час Льоша постійно стріляв гроші у батька. А сам шукав роботу, бо з минулої пішов ще коли ми не жили разом.

Ось перша моя помилка. Треба було сказати, що поки він без роботи, ні про яку спільне життя не може бути й мови. Але я судила по собі. Я ніколи не сиділа без роботи довше місяця і не жила за рахунок батьків з двадцяти років. Ось і думала, що він з дня на день цю проблему вирішить. Потім сталося непередбачуване – грошовий струмочок з боку люблячого татка, який щиро вважав нормою, що здоровий лоб не працює, припинився – батько захворів.

Льоша перші дні бігав по співбесідах, а потім барвисто розписував мені, як його туди не беруть і взагалі він нікому не потрібен бідний-нещасний. Потім просто десь бовтався, навіть не переймаючись придумати казку про співбесіду. Ось знову ж – ноги в руки і бігом від такого в перший же тиждень. Але ні, щось там чекала.

Поруч з моєю роботою була їдальня, тому обідала я і так частенько там. Зрозумівши, що заробляти хоча б на продукти Льошенька і не думає, я повністю перейшла на столовські обіди. Снідати і вечеряти стала теж на роботі, тим більше, ну що там дівчині вагою в 50 кг треба? Вранці кава з якою-небудь булочкою або сирком, ввечері теж  пара бутербродів (холодильники зараз майже скрізь в офісах є).

Льоша дуже дивувався перші дні. Заглядав в холодильник, щось там знайти намагався, напевно. Потім акуратно натякнув, що  їсти нічого. Я так само акуратно натякнула, що і купувати нема на що. Чесно – навіть не вникала, чим він там харчувався. Все ж зайнялася пошуками знімного житла, куди планувала з’їхати. Бо якщо повага до партнера втрачається (а як такого можна поважати?), то навіщо жити разом? Правда потім ситуація налагодилася.

Не знаю, якими вже нелюдськими зусиллями волі, але Льоша знайшов роботу, де протримався аж кілька місяців. За фактом, стільки ж тривала і агонія наших відносин. Але я до сих пір вважаю, що в тій ситуації це був єдиний розумний вихід.

І коли я чую, як жінка заробляє, а чоловік, прикриваючись аргументами, що «там мало платять / важко / далеко їздити / не для того мама ягідку ростила» лежить на дивані, я не розумію сенсу фінансових витрат. Не розумію і все тут. Немає у мене грошей тебе утримувати, крапка.

У холодильнику миша повісилася. Ні, сама я їсти не хочу, поїла на роботі. Могла б купити на двох? З чого? Моєї зп тільки на мене вистачає і то ледве-ледве (навіть якщо це не так). А взагалі, звичайно, від таких треба йти.

А оптимально – з такими не зв’язуватися. Чи не морочитися «мотивуванням”, не умовляти, не сподіватися, що «він зміниться». Життя одне і вбивати його на паразита – навіщо?