Кілька місяців тому бабуся запросила мене до себе «для серйозної розмови». Виявляється, бабуся за життя хоче оформити дарчу на свою квартиру на старшого внука, мого сина.

Я з багатодітної сім’ї. У мене є молодші сестра і брат. Всі вже люди дорослі, самостійні, всі живуть своїм життям. У всіх є сім’ї. Усі ми в доросле життя вийшли з однією валізою. Ні квартир, ні машин, ні дач в спадок не отримали. Батьки залишилися в нашій старенькій панельній двокімнатній квартирі, де у кожного з нас є своя частка. Але ця частка, звичайно, настільки мізерна, що ніхто з нас серйозно на неї не розраховує.

Ситуацію з житлом кожен з нас вирішує сам, як може. Зараз мені тридцять п’ять і я вдруге заміжня вдруге. У мене двоє дітей, один син від першого шлюбу, другий – від другого. Живемо в квартирі, що належить моєму теперішньому чоловікові. Живемо добре, проте я прекрасно розумію, що у мене з дітьми за душею ні одного свого метра площі. Одним словом, якщо що – я на вулиці.

Проте я живу, а що робити, жену від себе погані думки і всіма силами намагаюся не допустити ніякого «коли що», бо йти нікуди. Хоча і нарікати гріх, у моїх брата з сестрою ситуація з житлом ще гірше. Братові тридцять, у нього дружина, маленька дитина і нещодавно вони взяли невелику квартиру в кредит. Платить з величезними труднощами.

Дружина кілька разів поривалася вийти з декрету, щоб було легше, але дитина в садок ходить і постійно хворіє. Загалом, звільнилася і сидить вдома, час від часу намагаючись щось заробити, то сидячи з дитиною подруги, то наймаючись до сусідів мити підлогу і вікна, але це все крапля в морі. І допомогти нікому.

Сестрі двадцять п’ять, живе в цивільному шлюбі в орендованій квартирі. На питання «Що ж далі?» – тільки знизує плечима. Тому що сказати, що буде далі, в її випадку не так вже і просто. Купити квартиру на її доходи нереально, їй навіть кредит в банку ніхто не дасть.

У нас всіх трьох жевріла примарна надія – бабусина спадщина. Старенькій 84 роки, і у неї у власності пристойна двокімнатна квартира в хорошому районі. Звичайно, на трьох не бозна що, але хоч щось. Думками з цього приводу не ділилися, але кожен в глибині душі розраховував на частину. Ні, нехай бабуся, звичайно, живе довго, але ж рано чи пізно, так чи інакше колись це станеться.

Кілька місяців тому бабуся запросила мене до себе «для серйозної розмови». Виявляється, бабуся за життя хоче оформити дарчу на свою квартиру на старшого внука. Цілком, без будь-якої паювання. Ось таке її рішення.

Молодша сестра живе в громадянському шлюбі і бабуся цього не схвалює, про що не раз говорила – сестра тільки відмахувалася. Не хоче слухатися – ніякої їй спадщини. Зрештою, до батьків піде. Брат, як не крути, все-таки чоловік, хай вирішує проблеми сам. А у мене двоє дітей, до того ж так вийшло, що з усіх трьох онуків бабусі ближче саме я.

На наступний день бабуся запросила «на розмову» інших членів сім’ї і всім оголосила свою волю, щоб не було непорозумінь. А незабаром і зробила так, як хотіла – оформила дарчу на мого старшого сина. Як і можна припустити, з цього моменту спокійне життя в родині скінчилося. При бабусі всі мовчать, але мені говорять все, що думають з цього приводу, особливо не підбираючи слів. Всі просто впевнені, що я зобов’язана поділитися: продати квартиру і поділити гроші на трьох.

Сестра і брат вважають, що так буде по-людськи.

– Ти одна з нас трьох нормально живеш в квартирі! – заявили вони мені. – Не платиш ні кредит, ні оренду. Невже у тебе вистачить совісті загарбати все собі?

Мене ці розмови дуже втомлюють. Я їм сказала, що поки бабуся жива, жодної розмови ні про що бути не може. Бабуся буде жити в квартирі, як і раніше, а там, мовляв, подивимося.

Увечері після цієї розмови зателефонувала мати і попросила мене «в такому випадку» відмовитися від частки в їх квартирі – на користь сестри і брата. Чесно кажучи, я з самого початку думала, що треба якось поділитися, не можна все забирати собі. Але останнім часом, дивлячись на весь цей цирк, ловлю себе на думці, що після всього почутого на свою адресу – ділитися зовсім не хочеться.

Хоча це погано, напевно – не по-людськи, не по-сестринськи, не по-християнськи. Совість мене трохи непокоїть, тому до кінця не впевнена, як мені правильно поступити в цій ситуації.