Мама легко і просто проміняла мене на чергового мужика. Привезла мене до мого батька, давши в руки всі необхідні документи. Вона подзвонила у двері його квартири, почула звук замку і втекла

У мене не було повноцінної сім’ї. Моя мати народила мене від одруженого чоловіка.

Власного житла ми не мали, тому переїжджали з однієї орендованої квартири в іншу. Коли мені виповнилося 5 років, мати вкотре завела коханця.

Цей чоловік поставив перед нею вибір: якщо вона хоче бути з ним, повинна залишити мене.

Мати довго не задумувалася, зібрала усі мої речі та привезла до батька. Дала мені в руки усі документи та залишила під його дверми.

Двері відчинив батько й оторопів побачивши мене. Він одразу мене впізнав, тому завів до житла. У нього була гарна та приємна дружина та двоє дітей — донька та син. Батько не дуже хотів залишати мене у себе та задумувався над тим, щоб віддати до притулку. Але його дружина не дозволила цього, мовляв, дитина ні в чому не винна.

Я з дня в день виглядав у вікно та чекав на матір. Думав, що вона от-от повернеться та забере мене. Не то, щоб мені було погано у новій сім’ї, але я любив свою маму та дуже сумував. Згодом перестав чекати й почав називати дружину мого батька мамою.

Батько недолюблював мене, та що казати, він і до цих дітей не проявляв теплих відчуттів. Такий собі деспотичний чоловік, який вважає себе головою сім’ї. Як тільки батько приходив додому, ми усі одразу замикалися в дитячій кімнаті та навіть не виходили в туалет. Боялися натрапити йому на очі.

З часом він покинув нас й пішов до молодої коханки. Ми не дуже засмутилися, а з полегшенням зітхнули. Ми тоді вже закінчували школу та готувалися до вступу в інститут.

Батько обіцяв нам оплатити навчання в престижних університетах й дотримав свого слова. Ми успішно закінчили навчання та влаштувалися на роботу.

А потім сталося так, що наш батько помер. Після нього залишився хороший спадок.

Нова коханка нічого не отримала, тому весь спадок перейшов до нас. Ми продовжили бізнес батька й планували відкрити філію за кордоном. І тут раптово, коли я збирався вже їхати в чужу країну, з’явилася мати. Я одразу її впізнав, хоча вигляд у неї був не найкращий.

«Синку, я твоя справжня мати! Ти вже такий дорослий! Я дуже скучила за тобою, приїхала, щоб жити поруч.»

Я вражений був її нахабством:

« Я пам’ятаю тебе. В моїй пам’яті викарбувався момент, як ти залишила мене під дверима чужої квартири, а сама втекла до коханця. Я тоді ще був зовсім маленьким, а тобі було байдуже. Ти мені не мати. Моя мама зараз, їде разом зі мною. А тебе я навіть знати не хочу».

Можливо, це було жорстоко, але в мене є мама, яка прийняла мене у свою сім’ю та виховувала, як рідну дитину.

Що думаєте з цього приводу?