Марія здалеку побачила якогось чоловіка біля маминої могили. Невже батько? Підійшла ближче. – Добрий день, дядько Петро? Це ви тут? – Чуєш, Дівчинко. Колись я пообіцяв тримати язик за зубами. А тепер … Зої вже немає. І я повинен сповідатися перед тобою. Повинен сказати, чому Семен не добре до тебе і до матері ставився. Не батько він тобі

Дядько Петро не був відвідувачем сільського буфету, але, бувало, на пиво заглядав. А діти бігали в забігайлівку за солодощами. Іноді діставалися якісь копійки на цукерки Й Марійці. Від матері. Зоя потай від чоловіка клала в доччину долоньку гроші й шепотіла:

– Купи собі щось, щоб батько не бачив.

Перш ніж зайти в буфет, подружка дивилася, чи немає там Марійки батька. Якщо ж в кафе був дядько Петро, ​​дівчинці діставався гостинець.

– Олено, – кричав дядько Петро до продавця – дай Дівчинці шоколадку. Зараз я заплачу.

Олена запитала, чому Петро годує дитину Зої солодощами.

– Ти важиш іншим дітям по сто-двісті грамів цукерок, а Дівчинці кілька штук. Шкода дитини.

Петя знизав плечима. …

Батько не любив Марійку. Іноді й руку на малу піднімав. Коли Зоя захищала дочку, Семен замахувався на неї й сичав:

– На стороні народила, а більше дітей мати не можеш?

Краса Зої давно залишилася на фотографіях. В її віці жінки цвітуть стиглої красою. Її ж краса рано зів’яла. Через Семена, який завжди сердився. Односельці не могли зрозуміти: чого не вистачає людині? Має добротну господиню. Дочка добре вчилася в школі, в інститут вступати. Зоя наперекір не те що слова не говорить – не дихає навіть.

Марійка була щаслива, що вирвалася з дому. Ось тільки мати їй шкода було:

– Мама, чому тато такий? .. Мене не любить. І тебе, напевно …

– Що ти, доню, кажеш?

– Хіба я не бачу? Ніколи слова доброго не чула.

– Натура в нього така …

Після інституту Марія залишилася в обласному центрі. Працювала економістом на підприємстві. Отримала місце в гуртожитку. Познайомилася з Михайлом, молодим фахівцем. Коли хлопець зробив пропозицію, була на сьомому небі від щастя. Представляла, як вальсує з коханим в довгій білій сукні. Як радіє мама. А тато? Зрадіє?

На вихідних сказала батькам, що збирається заміж. У маминих очах було стільки щастя! А Семен пішов з дому. Потім Зоя повідомила дочці сумну новину: батько відмовився весілля справляти.

Михайло заспокоював Марі.. А їй гірчило на душі.

– Що твоя рідня подумає? – Питала.

Весілля зіграли в їдальні підприємства. Семен не приїхав. Гостям сказали: захворів.

Зоя, поправляючи Марійчину фату, тихенько сказала:

– Є гріх перед тобою, дочка. Прости мене.

– Мамо, не хвилюйся. Не приїхав тато, так не приїхав. Це на його совісті. Серце Зої захлиналося від сліз …

Після весілля Зоя захворіла. Їй стало неможливо боляче жити з Семеном і вина перед Марією не давала їй спокою. Скільки разів поривалася все розповісти. Але, не встигла …

На похоронах Семен був, як з каменя. Ні сльози, ні слова. В будинку гаркнув на Марусю:

– Тепер тут тебе ніхто не чекає. …

Марія приїжджала на мамину могилу. Іноді бачила батька у дворі. Проходила біля двору, який став чужим. Інший радів би, що став двічі дідусем. Що дочка з зятем мають нове житло. Живуть в любові, і гармонії …

Марія здалеку побачила якогось чоловіка біля маминої могили. Невже батько? Підійшла ближче.

– Добрий день, дядько Петро? Це ви тут?

– Добрий день, Дівчинко. Ось, морозом прибиті сухі квіти виривають.

– Яка ж я Дівчинка? Уже дочку заміж видала.

Дядько Петро випростався.

– Спина болить. На зміну погоди. Сніг обіцяють. – На зміну погоди голова болить.

– Е, зараз все болить. Світ змінився, – філософськи сказав. Кашлянув. І хрипко сказав:

– Чуєш, Дівчинко. Колись я пообіцяв тримати язик за зубами. А тепер … Зої вже немає. І я повинен сповідатися перед тобою. Повинен сказати, чому Семен не по-людськи до тебе і до матері ставився. Не батько він тобі.

Петро закохався в Зою через «багатий кут». Так називали вулицю, де будувалися багаті господарі. Зої також подобався веселий, добрий хлопець. Зоя нікому не зізнавалася, що бігає до Петра. Її сім’я зі зневагою дивилася на бідних односельців. Навіть найкраща подруга не знала Зоїної таємниці. У селі не розуміли, чому бібліотекар пишається місцевими хлопцями. Міського кавалера на прикметі немає?

Про Петра розповіла батькам, коли завагітніла. У будинку зчинився галас, як перед кінцем світу. Мати гарячково шукала, за кого б поспішно видати дочку заміж. У придане готова була пожертвувати чим завгодно, лише б Петрова нога не ступила на їхню вулицю. Так осоромив! Батько завжди був на боці матері.

Вибір зупинили на Семені з сусіднього села, багатому літньому кавалерові. Семен пропозицію прийняв. Обіцяв мовчати про чужу дитину. Але жити разом з тещею і тестем навідріз відмовився. Ті повинні були погодитися залишити нове обійстя молодим, а самі перебратися в старий будинок, який стояв порожнім.

Новина громом прокотилася околицею. Хто б подумав! Зоя виходить заміж за Семена. Правду кажуть, любов зла … похмурий, непривітний. Слова не витягнеш.

Всю весілля лив дощ. І ридали дві розведені душі – Зої й Петра.

Семен Зою не любив. Марію, тим більше. А Зоя чоловіка тихо ненавиділа. І винила себе в тому, що дочка не має путнього батька. І не хотіла мати дітей від Семена, щоб ті не перейняли його характер. Якби він дізнався про аборт, вбив би, напевно …

Петро взяв у дружини вдову з маленьким сином. Ставився до хлопця, як до свого. Згодом народився ще один син. Радів. Коли ж бачив Марійку, серце починало нити від болю. Знав, що його дочка нещасна. І не міг нічого вдіяти. Хіба що, солодощами пригостити. Зоїні батьки пригрозили: відкриєш рот, або будинок згорить, або … –

Ось так воно, Дівчинко … Одкровення приголомшило жінку. Не знала, що й думати.

– Мати не суди, – тихо сказав Петро. І повільно побрів між могилами.

Зупинився в кінці кладовища. Підняв очі до неба.

– Хтось повинен був сказати нашій дочці правду. На душі стало легше, хоча і порушив обіцянку. Прости, Господи. І ти, Зоя, не гнівайся.