Мої батьки розлучилися, коли мені було 7 років. Відтоді вона для мене – чужа людина, яка колись мене зрадила.

Мої батьки розлучилися, коли мені було 7 років, я як раз пішла в перший клас. Першого вересня вони ще разом відвели мене в школу, і я сподівалася, що це їх помирить, і ми знову будемо жити всі разом, але відразу після лінійки тато поїхав, сказавши мені, що буде приїжджати до мене і забирати до себе на канікули.

Я тільки стала звикати, що у мене немає батька, як мама знову вийшла заміж. Для мене це було випробування, я не хотіла, щоб з нами жив чужий дядько. Мама тоді мене насварила і сказала, що я така ж егоїстка, як і мій батько.

Вітчим мені відразу не сподобався, але спочатку він до мене добре ставився, купував подарунки, намагався всіляко зі мною подружитися. Але коли у мене народився брат, він різко змінив до мене своє ставлення, знаки уваги з його боку зникли, а ось сварив мене і ображав він часто, навіть при мамі, яка мене не захищала.

Коли стало вже зовсім кепсько, я розповіла про все батькові. Після того, як тато поговорив з вітчимом, стало трохи легше, але ненадовго, напевно, він затаїв на мене образу.

Тоді тато вирішив забрати мене до себе, але на той момент він теж уже був одружений і я не захотіла жити з ним. Тоді він запропонував мені жити у бабусі, його мами, вона теж жила в нашому місті. Мені на той момент було 10 років.

Мама, дізнавшись про це, сказала, що я ганьблю її перед сусідами і знайомими, і що якщо я поїду до бабусі, то вона ніколи не захоче мене бачити.

Але я все одно поїхала, сказавши мамі, що я повернуся додому тільки в тому випадку, коли там не буде вітчима. Але видно для мами він був важливіший, ніж я, бо ми з нею бачилися дуже рідко. Вона ніколи більше не говорила про моє повернення додому. До нас додому мама не приходила через бабусю, а зустрічала мене після уроків. Вона питала, як справи, як навчання, і більше нам нема про що було говорити.

Зараз мені 35 років, бабусі вже немає 5 років, я живу в її квартирі зі своєю родиною, чоловіком і донечкою.

Спілкуюся з батьком і його сім’єю, де у мене є молодша сестра, з нею ми дуже дружні. З молодшим братом по мамі ми чужі люди, адже за ці роки бачилися лише кілька разів. З мамою, як і раніше бачимося рідко, при зустрічах вона скаржитьс на вітчима і його поведінку, але я так жодного разу і не почула, що вона шкодує про те, що я пішла.

По мамі видно. що вона хоче зблизитися зі мною, але мені це зараз, коли я стала дорослою жінкою, давно вже не потрібно…

Мені соромно про це писати, але вона для мене – чужа людина, яка колись мене зрадла. проміняла на чужого мені чоловіка й іншу дитину.