На сьомому місяці я полетіла до подруги в гості у Францію, в Прованс. Чоловік відпустив, бо знав, що це моя мрія. Було це минулої весни. Я не повернулася, бо зустріла тут Жана. Улітку народила.

На сьомому місяці я полетіла до подруги в гості у Францію, в Прованс. Чоловік відпустив, бо знав, що це моя мрія. Було це минулої весни. Я не повернулася, бо зустріла тут Жана. Улітку народила. Займаємося вівцями, робимо власні сири. Українська рідня знати мене не хоче, а дуже хочеться в гості на Батьківщину.

Розповім вам свою історію, вона прекрасна і гірка одночасно. Так все швидко закрутилося і сталося…

Коли я на навчалася в університеті, дуже здружилася з однокурсницею Яною. Коли ми закінчили навчання, Ян виїхала у Францію, її покликала до себе тітка, яка вже двадцять років жила у Провансі. І подруга поїхала, там і осіла.

Я ж залишилася в Україні, у Києві. Працювала у крупній компанії з продажу побутової техніки. Зустріла Діму, вийшла заміж. Жили у Діминій однокімнатній квартирі. Скоро дізналися, що чекаємо дитину.

Всі роки після університету Яна висилала мені фото з Провансу і запрошувала в гості. Але все якось не складалося.

І ось, минулої весни, все зійшлося. Гроші були, і ми з Дімою, порадившись, вирішили: я злітаю! Якраз у квітні Янин день народження. Бо потім малюк буде, не скоро виберемося.

І я полетіла… Як же ми з Яною були раді зустрічі! А як мене зачарував квітучий весняний Прованс…

Подруга познайомила мене з усіма своїми близькими. Всі вони фермери, займаються вівцями, виробництвом власних сирів і рослинної продукції.

Я полетіла на два тижні і… зосталася. Бо зустріла там Жана, з яким ми до без тями в одне одного закохалися. Виходить, до Діми до мене були не справжні почуття…

Жан теж фермер, він племінник чоловіка Яниної тітки. Він полюбив мене разом з моїм животиком від іншого…

Влітку народився малюк, П’єр, рідні Жана все допомогли влаштувати.

Розлучення офіційне з Дмитром ще не відбулося, але потім ми все зробимо дистанційно, через юристів – так ми вже домовилися, так буде для всіх краще.

Ми з Жаном займаємося вівцями, робимо власні сири. Спілкуємося поки що переважно англійською, але я вже починаю розуміти французьку.

П’єр, коли трішки підросте, назве татом Жана… Ось такі випали мені повороти долі.

І все б добре, але моя українська рідня знати мене не хоче тепер, а я ж їх всіх люблю, і дуже хочеться з часом в гості на Батьківщину!..

Молюся, що все якось вирішиться. І. мабуть, Небо мене почуло, бо вчора мені написала мама, привітала з прийдешніми святами. Яка ж я щаслива!..

Так, мені ще не дає спокою сумління щодо мого вчинку по відношенню до Діми, але я кохаю і кохана, і вважаю, що все – на краще. Так вчила мене колись ще прабабуся, і я їй вірю…

Олена К.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!