Народиш дитя, а доглядатиме сестра. І щоб ноги твоєї тут не було. Ніколи! Чуєш? Ні-ко-ли! Ти для нас вмerла – кричав згорблений батько. Лише випадково Віра дізналася гірку правду

«Хочу подякувати за вас, мамо…»

– Доню, чуєш, моя рідна донечко, послухай мене? – неохайна, з розчіпченим волоссям жінка стукала у вікно автобуса. Автор Ольга Чорна журналіст, блогер, газета “Наш ДЕНЬ”

Пасажири почали обурюватися:

– Ти диви, бомжиха вже називає незнайому людину донькою, аби щось випросити.

– Як жінка може до такого опуститися?

– Aлкoгoлічка…

А та вже хотіла зайти в салон автобуса, але водій крикнув:

– Куди лізеш? Тут нормальні люди… Дістали ті бомжі…

Автобус рушив. А жінка кричала услід:

– Віруню, прости мені, доню! Це молодість винна. Зрозумій…

…Вірі скоро сороківка. І зовсім недавно вона вперше побачила свою матір. Євдокія, старша Тамарина сестра, сказала, де шукати Віру. А тепер кається: не варто було. Але Тамара грозилася всіх проклясти. От і не встояла Євдокія. Хоча наперед знала: нічого доброго ця зустріч не принесе Вірі…

…Від доньки Тамара вирішила відмовитися, ще не народивши крихітку. Та й не знала, хто батько майбутньої дитини. Тому не було ні жалю, ні каяття. Молода, гарна, вона так прагнула вирватися з маленького містечка. З-під диктату суворого батька. Не хотіли відпускати Тамару в світи. То ж вона обманом залишила домівку. Сказала, їде вступати в училище.

Велике місто здалося дівчині казкою, в якому вона знайде свого принца і хороми. Але хоромами виявився гуртожиток від підприємства, куди влаштувалася працювати, бо треба було за щось жити. Про вступ і не думала. З «принцами» також халепа. То майстер зміни чіплявся, в якого дружина і двійко дітей. То електрик, що жив у сусідньому гуртожитку…

На міській дискотеці, гадала Тамара, можна знайти щось пристойніше. Там познайомилася з Павлом. Павло познайомив її з Любомиром. Потім було знайомство з Тарасом… Тамарі подобалися місцеві хлопці. Вона їм також – для розваг. От і завaгітніла від котрогось «принца».

Батьки й чути не хотіли, що Тамара відмовиться від немовляти.

– Гріха побійся, – благала матір. – Дитина не винна, що ти берега пустилася.

А батько розсудив:

– Народиш, а доглядатиме Євдокія. Видамо твою дитину за її. І щоб ноги твоєї тут не було. Ніколи! Чуєш? Ні-ко-ли!!! Ти для нас вмepла.

Тамара, не вагаючись, погодилася:

– Вмepла – то не вмepла. Хай Дуська няньчиться. Світ великий. Не пропаду.

А матір благала:

– Василю, чоловіче, одумайся. Євдокії заміж треба вийти. Хто її з дитиною візьме? Пальцями показуватимуть: нагуляла.

– Не переч, Соломіє. Якщо має вийти заміж – то вийде.

– Тату, – прошепотіла старша донька, – я… не вмію доглядати немовля… не можу…

– Цитьте! – гаркнув Василь. – Зможеш! І щоб ні пари з уст. Я знаю, що таке бути сиротою. Тому не дозволю, щоб…

Євдокії в скорім часі в селі не стало. Батько прилаштував через свого армійського товариша на тимчасову роботу. Винайняв квартиру. А коли Тамара народила дівчинку, тоді Євдокія повернулася додому. З немовлям.

Сусіди і рідня не тямились від цікавості: від кого дитина. Гадали-гадали, але місцевого кандидата в батьки не знайшли. Вирішили: чужий. Не встигла напрацюватися у великому місті, а вже в подолі принесла. А така тихенька…

Соломія переживала, що донька не любитиме її. Але Євдокія прихилилася душею та серцем до дівчинки. І маленька її любила. Уже почала перші слова лепетати.

– Ма-ма-ма, – тягнула Віруня рученята до тітки-матері.

Євдокія гладила маленьку по голівці.

Соломія тяжко зітхала.

Василь стискав у кулаки натруджені руки.

Тамара мов у воду канула…

…Заміж Євдокія не вийшла. Таємниця не пускала. І в кавалери набивалося аж двоє: вічно n’яний Іван з сусідньої вулиці, якого дружина з дому вигнала. І Дмитро, який не пропускав жодної спідниці. В містечку його всі називали гулящим.

Так і залишилася сама. Батьки пoмeрли. Віра живе з чоловіком і двома синами в обласному центрі. Євдокія щаслива – у Віри життя гарно склалося. На медсестру вивчилася. Чоловіка доброго, працьовитого має. Мотався по заробітках. Квартиру нову купили. Сини вдалися на славу…

…Євдокія не впізнала в неохайній жінці своєї рідної сестри. Аж поки та не заговорила.