Не такої долі батьки бажали своїй Наталці, їм не подобався хлопець із сім’ї, в якій мама самотужки ставила на ноги двох дітей. Підшукали для неї багатого чоловіка. Мамі думалося, що тепер щастя доньки забезпечене, однак вона помилялася

Не такої долі батьки бажали своїй Наталці, їм не подобався хлопець із сім’ї, в якій мама самотужки ставила на ноги двох дітей. Підшукали для неї багатого чоловіка. Мамі думалося, що тепер щастя доньки забезпечене, однак вона помилялася

Нещодавно Зіна втратила чоловіка. Скільки вона пам’ятає, Віктор завжди був сумний. Проте за все спільне життя, він ніколи жодним словом не обмовився про те, що пережив. І як не намагалася дружина розговорити чоловіка – нічого не виходило. Лиш тепер, коли попрощалися навіки, відкрилася причина.

Може, таємниця Вікторової долі так і залишилася б за сімома замками, якби не Галина, його рідна сестра. — Знаю, що тобі було з ним нелегко, — сказала Зіні. — Але на це є причина… Зрозумій і прости… За матеріалами

Віктор не завжди був таким, швидше – навпаки. Виростав без батька, але матеріальні проблеми його мало непокоїли. Думав, вивчиться, опанує спеціальність, мамі допомагатиме.

Так він міркував на останньому році навчання в школі. А ще мріяв про те, що після закінчення вузу, коли вже стане на ноги, одружиться з Наталею. Вони ходили в один клас і, як у пісні співається, після уроків Віктор проводжав дівчину додому, несучи її портфель. Ніжне почуття зародилося ще в підлітковому віці, а в старших класах переросло у велике кохання. Віктор дуже кохав свою Наталю.

А батькам Наталі не подобався хлопець із сім’ї, в якій мама самотужки ставила на ноги двох дітей. Не такої долі вони бажали своїй доньці. Наталина мати звикла до того, що в них у домі всього було досхочу. Ще б пак — чоловік, кадровий військовий, мав високе звання і, відповідно, — добрячу зарплатню. Поки Віктор і Наталя ходили до школи, батьки не докучали дівчині розмовами про те, що хлопець їй не пара. Мовляв, подорослішає — зрозуміє сама. Але потім зрозуміли, що силою молодих людей не розлучити. Тож і вдалися до випробуваного методу: вивезли Наталю з Лубен, та так далеко, що Віктор і не довідався, де вона… Згодом виїхали й самі, залишивши квартиру на родичів.

Для хлопця це стало великим горем. Чого він, серйозний розумний хлопець, майже відмінник, не підійшов їм до двору?! Бо не мав матеріального статку? Так його не мала більшість ровесників. Як можна отак необачно розтоптати їхні почуття?! Юнакові не вірилося, що дівчина швидко його забула. Серце його щеміло, не давало вільно дихати. Навіть навчання в столичному політехнічному інституті не давало розради. Здавалось, ще попереду суцільний морок…

Найкращий його друг і земляк Павлик намагався втішити: «Хіба, крім Наталки, дівчат більше немає?! Озирнись навкруги, скільки красунь…»

Та такі розмови з друзями тільки дратували Віктора. Одного разу він не витримав і сказав:

— Вийдемо на вулицю, і перша-ліпша дівчина, яку зустрінемо, стане моєю дружиною. Якщо, звичайно, захоче…

Вийшли. Довго чекати не довелося. Назустріч ішла русява юнка з променистими очима. Що ж, хай буде вона…

Але знайомство піднесло несподіванку, якої не можна було передбачити: дівчина-красуня виявилася глухонімою.

Віктор не зламав свого слова: одруживсь. У них народилася донька. Але спільне життя не склалося — дружина з дитиною через деякий час повернулася до батьків. Тоді він уже працював на заводі в рідному місті. Робота поглинала до останку, і далі випробовувати долю не мав бажання.

І раптом одного разу в його рідне місто над Сулою приїхала… Наталя. Впродовж усіх років розлуки вона дізнавалась від своєї тітки, що жила в Лубнах, про долю коханого. Знала, що закінчив інститут, був одружений, має доньку. Може, не насмілилась би приїхати, якби тітка не повідомила, що його сімейний горщик розколовся. А в неї теж особисте життя не склалось. Одруження не принесло щастя, хоч жодних претензій до юнака, з яким поєднала долю, у неї не було. Батьки, особливо мама, були задоволені: Сашко навчався в університеті на юридичному, його батько мав солідну посаду.

Мамі думалося, що щастя доньки забезпечене, що воно, ніби на замовлення, припливло їй у руки. Однак вона помилялася. Сімейна ідилія тривала недовго: Сашко не зміг розтопити холод у душі дружини, її роздратованість, яка часто виникала на порожньому місці, призвела до розлучення.

Ось так стежки Віктора і Наталі знову зійшлися в рідному місті. Тепер уже батьки дівчини не чинили перешкод їхньому одруженню — однак нічого не добилися б. Донька давно вже була не випускниця школи.

Кожна зустріч окрилювала закоханих. Почуття заполонили серця змучених невдачами молодих людей по самі вінця. Дивились одне на одного і не вірили, що після стількох років розлуки вони знову разом! Тепер уже ніщо не зможе перешкодити їхньому щастю! Віктор запропонував Наталі одружитись. Але… У переддень весілля, якого їм довелося чекати майже десять років, сталося непоправне, Наталя переходила пішохідний перехід, назустріч виїхав автомобіль…

Ось так, за крок до щастя, для Віктора обірвалася надія, яка тримала його на світі. Він так і не зміг оговтатися. Механічно продовжував ходити на роботу, розмовляв про щось несуттєве з друзями… Потім почав пити. Так тривало майже десять років. Мабуть, він ніколи б не закінчився, якби не вона. Зіна. Приїхала до друзів на гостину в Лубни й випадково познайомилася з Віктором у центральному парку. Їй було за 30, а знайти пару досі не вдавалось. І раптом… Хоч Віктор був старшим за неї, це не лякало. Почали жити разом, народилася донька. Віктор перестав пити, але холод назавжди застряг крижиною у його душі. Галина, розповівши про все це Зіні, сказала:

— Тепер ти знаєш, чому він був таким…

Жінки мовчки сиділи за столом, думаючи про одне й те саме: одному на долю випадає щастя по вінця, іншому — біда за бідою. І не відвернеш, не обійдеш. Зіна розуміла, що, не зважаючи ні на що, їй треба жити і ростити осиротілу п’ятирічну Настусю…

Щоб трохи забутися, Зіна поїхала в Київ, там знайшла роботу. Доньку на певний час відвезла до батьків. Життя продовжується…