Перед від’їздом Валентини донька повідомила, що має до неї серйозну розмову. Галина сказала, що було б добре, якби мама записала хату на неї, бо її чоловік хоче господарювати на «своєму»

До святкування свого 60-річчя Валентина підійшла дуже грунтовно – покликала всіх родичів, друзів, навіть найближчих сусідів запросила. Для відзначення торжества замовила стіл в місцевій колибі. Дуже хотіла, щоб свято вдалося, бо нещодавно повернулася з заробітків, де була аж 10 років.

В Італію подалася не від доброго життя, на роботі було скорочення, а нове місце праці в селі знайти було нелегко, от і наважилася спробувати заробітчанського хліба, тим більше, що вже кілька її подруг поїхали ще кілька років тому.

Діти Валентини вже виросли, дочка заміж вийшла, зятя додому привела, а син після навчання в університеті вирішив залишитися в місті. Справивши доньці весілля, Валентина почала збиратися в дорогу. Перед від’їздом донька повідомила, що має до неї серйозну розмову. Галина сказала, що було б добре, щоб мама записала хату на неї, бо її чоловік хоче господарювати на «своєму».

Валентина вагалася, нагадала доньці, що є ще і брат, Андрій хоч і поїхав з дому, але ж теж має право претендувати на свою частку. Але Галина заспокоїла маму, мовляв, з Андрієм вона домовилася, він сказав, що відмовляється від спадщини. Часу до від’їзду було небагато, то ж Валентина сходила з дочкою до нотаріуса і оформила дарчу на Галину.

– Ви, мамо, не хвилюйтеся, – солодко щебетала Галина. – Як приїдете, хату не впізнаєте, все зробимо до ладу.

І справді, Валентина по приїзду ледве впізнавала своє подвір’я і свій будинок – донька з зятем постаралися на славу. Все зроблено до ладу, красиво, вишукано. Але крім цих змін, побачила Валентина і зміни в поведінці дочки. Галина стала до матері непривітною, ніяк не могла вирішити, яку з кімнат віддати мамі – там у неї спальня, там у неї зала для гостей, там дитяча, а там – гардеробна.

Нарешті, після довгих вагань, мама поселилася в найменшій кімнаті, але Валентина і тому була рада, бо на чужині бачила різне.

Наближався день народження Валентини, і жінка вирішила, що хоче відсвяткувати свій ювілей з родичами і друзями, яких давно не бачила. Склала список гостей, назбиралося 20 осіб. Почала радитися з донькою, як краще відсвяткувати. Хотіла всіх додому запросити, щоб показати, як у них тут все до ладу. Не даремно ж вона 10 років працювала і все зароблене доньці віддавала на благоустрій дому.

Та Галині ідея святкувати мамин день народження вдома не сподобалася. Вона почала говорити про те, що всі не помістяться, а потім і зовсім стала маму відмовляти від ідеї щось відзначати.

Валентина засмутилася, бо думала, що вона має право на таке бажання, але перечити доньці не стала, пішла в колибу, що знаходилася в їхньому селі, і замовила на неділю банкет.

На святкуванні ювілею настрою у Валентини зовсім не було. Це помітив і син. Андрій з дружиною теж приїхав привітати маму. А коли гості розходилися, він підійшов до неї і запропонував переїхати до них, вони якраз заселилися в свій новий будинок за містом – місця всім вистачить. Та й онуки дуже скучили за бабусею.

Валентина пообіцяла сину, що подумає…