Пів року тому не стало мого чоловіка. Нам з дітьми це все далося нелегко, але нас чекало дещо більше. Коли ми пішли до нотаріуса, то побачили в заповіті ім’я зовсім незнайомої нам жінки.

Після всього, загалом, вже пройшло близько пів року, але мені і до сьогоднішнього дня зовсім непросто про це говорити. По-перше, у мене не стало хорошого чоловіка. По-друге, я багато про нього дізналася саме зараз, коли його немає вже поруч зі мною. І, по-третє, в заповіті виявили ім’я іншої незнайомої мені жінки.

Я по цей час не розумію, як таке можливо, ми адже 30 років в шлюбі, у нас є діти.

Про зраду я і подумати ніколи не могла за всі ці роки, все ж було добре у нас. Мій Юрій ніколи не поводився якось дивно. Подумати про те, що він міг бути з кимось, крім мене, було неможливо. І тепер ще й це, що зовсім в голові моїй не вкладається – її ім’я в заповіті.

Що він в ній знайшов? Їй всього лише 20 років, що вона може розуміти у щирих відносинах, у взаємній підтримці та життя в цілому, це просто нереально.

Якось я вирішила поговорити з нею, але враження були не дуже хороші після того. Вона звичайна студентка, мої діти, що молодші за неї, і то більше в житті розуміють ніж вона. Вона нерозумна, негарна і не пережила з ним всього того, що пережила я за стільки багато років нашого шлюбу. Так що вона робить в заповіті? Сама вона каже, що давала турботу, якої Юрію не вистачало протягом стількох років нашого шлюбу.

Я б могла з нею частково погодитися, будь нам по 20 років, але ми дорослі люди зі своїми життєвими турботами та проблемами. Вітряні відносини то для молодих. А у нас же було ціле життя зі спільних перемог і поразок.

Проти неї кожна людина у нашій сім’ї, кожна. Однак нотаріус говорить, що це ніяк не впливає на зміст заповіту. І навіть, якщо ми підемо у вищі інстанції, у нас мало шансів щось досягнути.

Ось що мені дійсно здається неможливим, так це його довіра до неї. Як вона могла переважити все те, що ми разом пізнали за ці роки, які прожили разом у шлюбі? Та ще й вказати її ім’я в заповіті. При цьому Юрій добре знав, що нам після того, як його не стане буде нелегко, коли ми дізнаємося про все. І, тим не менш, вирішив, що може ось так просто взяти і включити її в свій заповіт, зовсім чужу мені і моїм дітям людину.

Моя мама намагається мене вмовити з цим змиритися, пробачити свого чоловіка. Вона намагається пояснити, що в житті таке буває і не варто приймати це за зраду. Адже нас давно пов’язувало щось більше, ніж просто кохання. Вона каже, що все через що ми пройшли – змінило нас, і в тому, що він пішов шукати турботи в іншої немає нічого незвичайного.

Але мені чужий подібний підхід, я не згідна зі словами своєї мами, я щиро не розумію як можна шукати щось на стороні, коли вдома тебе чекає твоя рідна сім’я.