Правда від якої волося на голові стає дибки! «Маю знайому вчительку, яка працює у школі на краю райцентру, у гущі «пролетаріату»… Так от…

Маю знайому вчительку, яка працює у школі на краю райцентру, у гущі «пролетаріату». Класний керівник у 9-му. Розповідей — хоч книгу пиши.

За один день її учні примудрилися: зламати парту. Навпіл. Як вдалося розтрощити ДСП трисантиметрову ДСП — загадка навіть для вчителя трудів.

Потім закрили технічку у комірчині. І нарешті розписали маркетом автівку вчителя фізкультури.

Половина дівчаток у класі давно не дівчатка і деякі не ночують вдома. Більше половини хлопчиків регулярно вживають міцні алкогольні напої та легкі наркотичні речовини.

Спілкування з батьками (в кого вони є) даремні. Більшість батьків дітьми не цікавляться: ви вчителі — ви й займайтеся ними. Один мій знайомий називав цих нещасних «Діти вихідного дня», ну, ви розумієте натяк.

Дуже багато неповних родин; багато батьків на заробітках, а дідусі-бабусі для тінейджерів не авторитет.

Минулого року з 9 класу жоден учень не пішов до 10-го. Усі «випустилися» — хто до ПТУ, хто до дешевого технікуму (коледжу) «щоб степуху платили», пара дівчаток пішла до медичного училища — за 4 роки людей лікуватимуть.

Не хочу сказати, що усі сучасні діти такі, ні. Є в тому ж райцентрі трійка шкіл з високим рівнем контингенту, як викладачів, так і дітей. В них навіть з околишніх сіл навчаються, з усього міста їздять. Але…

Але загальний рівень освіти в України за останні десятиліття серйозно впав. Зараз у школах виростає покоління, яке народжене тими, хто вчився (вірніше не вчився) у 90-ті. Читати їхні СМС вчителям та листування у групах Фейсбуку без сліз неможливо у плані грамотності.

Нам кардинально потрібно міняти систему освіти. Підвищувати престижність учительського труда (бо за такого контингенту учнів там зарплата дійсно має бути 4К «зелених Джорджів Вашингтонів) з одночасним незалежним тестуванням та жорстоким (саме жорстоким) просіюванням кадрів. Ні для кого не таємниця, що більша половина викладачів шкіл, особливо у провінційних школах, не відповідають рівню. А деякі з них просто тупі «ватники».

Те саме стосується освіти вищої, яка перетворилася на систему легального продажу дипломів. Те саме стосується академічної науки, якою досі керують академіки, які ще Брежнєва бачили. Ось вам картина маслом: одним з трьох академіків «від історії» НАН України є одіозний Петро Толочко, якому 83 роки, який колись був головою Партії політики Путіна в Україні, який вважає себе частиною «Русского мира».

Але про академіків — то інша сумна історія…

А «пролетаріат» розмножується…

Павло Бондаренко