Приблизно два місяці тому син з дружиною зібралися на машині у великий супермаркет – купити пару стільців, і Людмила попросилася з ними, просто подивитися. Піти з цього магазину з порожніми руками неможливо, принаймні, у Людмили не вийшло.

Людмила все ніяк не могла повірити, що невістка загадала їй тих 150 гривень. Приписала їй “борг”. І не посоромилася ж! Молода, а така дріб’язкова, просто в голові не вкладалося у 57-річної жінки.

Невісткою Людмилі 30-річна Галина стала всього близько року тому. Живе молоде подружжя окремо від своїх батьків, квартиру орендують. В недалекому майбутньому хочуть брати кредит, а поки збирають гроші на початковий внесок. Але підійшли до цього питання відповідальну, зайву копійку не витрачають, економлять.

– Хіба її врятують ці гроші, 150 гривень, ось скажи? Квартиру на них вона купить, чи що? – все ніяк не може заспокоїтися Людмила.

Приблизно два місяці тому син з дружиною зібралися на машині великий супермаркет – купити пару стільців, і Людмила попросилася з ними, просто подивитися. Піти з цього магазину з порожніми руками неможливо, принаймні, у Людмили не вийшло. Галя теж, крім стільців, які були первинною метою поїздки, набрала в візок купу дрібниць – тертку, рушник, набір сковорідок, рукавиці, набір тарілок. На касі забарилися, відволіклися, а коли звернули увагу, виявилося, що покупки їм рахують одним чеком.

– Гаразд, я зараз все оплачу з карти, а потім розберемося! – спокійно сказала Галина.

Поки їхали назад, розклали покупки і порахували по чеку, що Людмила винна Галині 1 150 гривень.

Свекруха відразу полізла в гаманець:

– Тільки ось дрібниці у мене немає, на жаль! – зітхнула вона. – Галино, ось тисячу віддаю, а 150 гривень буду винна тобі! Гаразд?

– Так звичайно, все добре, Людмило! – махнула рукою невістка. – Потім віддасте, як буде нагода.

– А ми з подругою якраз ось уже кілька місяців замовляємо сухофрукти в одному інтернет-магазині, дуже смачні і набагато дешевші ніж в магазині! – розповідає Людмила. – Сушені персики, фініки, груші. Галина якось була у мене, спробувала, їй сподобалося, попросила замовити і на неї – на мою адресу, щоб не платити зайвий раз за доставку. Я так і зробила в цей раз!

Кур’єр благополучно привіз сухофрукти до Людмили, а наступного дня Галина приїхала до свекрухи за своїми персиками і грушами.

– Я її попередила заздалегідь – твоє замовлення, кажу, на 500 гривень. Приїхала вона, я віддаю їй її пакет, вона мені – конверт з грошима, мабуть, приготувала вже. І заявляє мені – там не 500 гривень, а менше, я 150 гривень звідти відняла, ну якраз ті, які ви мені повинні були за покупки, які в магазині придбали віддати, пам’ятаєте? От чесно, я мало не впала! Треба ж бути такою дріб’язковою. Доросла людина, працює, зарплату отримує, і тут – якісь гроші, фу. Я в ній розчарувалася! Така дріб’язковість, навіть неприємно!

Людмила, звичайно, вголос нічого не сказала, але їй було дуже неприємно в цій ситуації, і образу на невістку затамувала.

– Більше в житті з нею ніяких справ мати не буду! – сердиться тепер свекруха. – Нехай замовляє сама. Кур’єру б, до речі, вона заплатила б більше, ніж у мене взяла. Навіть говорити про це неприємно!

– А чому я повинна їй дарувати свої гроші? – зовсім не розуміє Галина. – Образилася вона на мене після того, треба ж! Живе одна в двокімнатній квартирі, за оренду не платить, про кредит не думає. Отримує не тільки зарплату, але і пенсію на додачу. Нікого не утримує, нікому не допомагає. А ми з чоловіком зараз дуже економимо на всьому. У нас поки ні кола ні двора, оренда, все треба купувати, ще й дитинку хочемо. Та й взагалі, мене батьки так виховували: винна – віддай, неважливо, яку суму, хоч сто тисяч, хоч копійку.

Я не знаю, як ви, але я рахую, що права невістка.