Прийшла до нас на все готове, а жити за нашими правилами не збирається. Я вважаю, це неповага до нашої сім’ї

Як на мене, то певні правила в родині повинні бути присутні і я не бачу нічого поганого. Якщо є певні правила, то це навпаки організовує і виховує повагу до старших.

Ми з чоловіком виховували трьох дітей, зараз вже всі дорослі, нещодавно відсвяткували весілля найменшого сина Тараса, який одружувався з дівчиною з села. Ми теж з села, тому я в цьому нічого поганого не бачу, сім’я у неї не дуже заможна, як і ми. У нас з чоловіком троє дітей, всі вже дорослі.

Старші мої діти живуть у місті, тому я найменшого сина з невісткою покликала жити до нас. Будинок у нас великий — місця вистачить усім.

На роботу я ніколи не ходила, оскільки вдома завжди було багато роботи, город, діти, великий будинок. Та й чоловік добре забезпечує сім’ю — здає в оренду землю, а ще вирощує на своїх полях леваду, буряки, соняшник.

З дитинства ми привчали дітей до того, що все потрібно робити разом. Так і традиція у нас завелася — снідати, обідати та вечеряти разом. Якщо хтось десь затримується, ми чекаємо, щоб разом сісти за стіл. Хіба буває таке, що чоловік не приїжджає обідати, тоді ми чекаємо на нього аж до вечері.

Родина ми сучасна, але цю традицію завжди дотримувалися. Особливо, що без батька не можна сідати за стіл, адже він — голова сім’ї. А от моя невістка не хоче дотримуватися цих правил, вона скандалить зі мною, що хоче їсти частіше, і що її дворічна дитина потребує частішого харчування.

Мене це дивує, адже так я виховала трьох дітей і нічого — всі міцні і здорові. А вона лише свій норов показує. Прийшла до нас жити, то поважай наші традиції, більше нічого від тебе не треба. Я навіть її працювати не змушую, нехай сидить з дитиною.

Чоловік мій поки що мовчить, але я бачу, що йому це взагалі не подобається, особливо коли вона тихцем прокрадається на кухню і намагається щось з’їсти.

Я з сином розмовляла, але він говорить, що нічого страшного в тому не бачить, що якщо вони хочуть їсти – нехай їдять. А я думаю, що можна себе трішки стримувати, адже їжа не головне. Потрібно вміти жити разом.

Не знаю, чи вдасться її згодом перевиховати. Я сподіваюся, що коли малий трохи підросте, я її тоді вже суворо поставлю перед фактом: або ми одна родина, і вони живуть згідно з традиціями, або нехай переїжджають в інше житло.

Що ви думаєте з з цього приводу?