Про листочок, який колись дала бабуся, Віра згадала аж через 10 років і тоді вона повірила в диво

Віра дуже любила їздити в село до бабусі. Одного разу вона пізно повернулася з дискотеки додому, а зранку було свято і бабуся запропонувала їй піти разом з нею до церкви.

– Сьогодні свято велике, – говорила бабуся. – Дівчатам добру долю Господь роздає. То й ти попроси у Бога для себе щастя.

Але Віра не послухала бабусю, вона просто вирішила в неділю вранці поспати, а про долю вона не турбується, все у неї буде добре – вона в цьому впевнена. Та й наречений у неї є – Олег. Правда, бабуся не схвалювала їхній союз, чомусь вважала, що він не пара її онучці.

Коли Віра збиралася додому, бабуся відірвала їй листок з свого настільного календаря, де була дата 14 жовтня. Вона розповіла онучці, що якщо яка дівчина хоче вийти заміж, то в свято Покрови має піти до Божого Храму, помолитися до Богородиці словами: «Святая Покрівонько, покрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!».

І про листочок, і про слова бабусі, Віра забула. А потім їй повідомили новину, що у Олега весілля. Його нареченою стала донька місцевого багатія. А про Віру він просто забув. В той день, коли було весілля в Олега, Віра зрозуміла, що вже не одна, у неї скоро буде дитя.

Батьки підтримали тоді доньку, яка якраз закінчувала навчання в університеті. У Віри народилася донька, мама звільнилася з роботи, щоб сидіти з онукою. А Віра після закінчення вузу знайшла гарну роботу.

В село більше не їздила, про Олега не згадувала. Батько доньки жодного разу так і не побачив, він і не знав про її існування. Віра вся поринула в роботу і дуже швидко піднялася по кар’єрних сходах. На роботі її дуже цінували, вона тепер начальник великого відділу.

Одного разу вона перебирала свої документи і знайшла листочок, який колись їй дала бабуся. На наступний день, якраз було свято Покрови, вона пішла до церкви. Згадала слова, які були написані на листочку: «Святая Покрівонько, накрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!».

Спіймала себе на думці, що доброї долі вона так і не отримала. Не змогла забути зраду. Помолилася і пішла додому. Але її щастя ще було попереду.

Коли Станіслав Вікторович, директор їхньої фірми, 35-ний неодружений, заможний і перспективний чоловік з усіх жінок на фірмі вибрав Віру і зробив їй пропозицію, вся фірма смакувала цю новину ще довго. Мовляв, що він у ній знайшов?

Але Станіслав давно запримітив Віру, він довгий час придивлявся до неї і зрозумів, що кращої йому не знайти. Невдовзі у пари народилася донечка. Віра назвала її в честь бабусі – Марією.