Сьогодні я маю власний бізнес, хорошу квартиру і автомобіль. В мене люблячий чоловік і двоє прекрасних дітей. Але, коли я згадую, як я до цього всього йшла, мені стає сумно на душі. А все починалося з маленького місця на базарі

Сьогодні я маю власний бізнес, хорошу квартиру і автомобіль. В мене люблячий чоловік і двоє прекрасних дітей. Але, коли я згадую, як я до цього всього йшла, мені стає сумно на душі. А все починалося з маленького місця на базарі

На сьогоднішній день я маю власний бізнес, хорошу квартиру і машину. В мене люблячий чоловік і двоє прекрасних дітей. Але коли я згадую як я до цього всього йшла, мені аж плакати хочеться.

Це було на початку дев’яностих. У той рік, після дев’ятого класу, я пішла навчатися в технікум, добре, що пройшла за балами на бюджет. Мама була дуже рада, що я вступила, так як на платне ми б не потягнули. У день зарахування мама мене привітала, купила мені шоколадку, адже грошей на щось більше не було, зате татусь як завжди відмічав з друзями в гаражі. Він взагалі не брав участі у моєму вихованні. Все тягла на собі матуся працюючи на двох роботах.

Планувалося, що я буду жити в гуртожитку, так як додому не наїздишся, далеко та й гроші на дорогу теж потрібні. Та й умови проживання з таким батьком вчитися не дозволяли.

Спочатку було враження від гуртожитку погане, на кухні з чотирьох працювала тільки одна конфорка, по стінках повзали таргани. Загалом умови погані. Але вибору не було, мусила якось жити.

Вже на другому курсі я влаштувалася прибиральницею в кафе, де працювала з вечора до опівночі. Було дуже важко, були такі моменти, що просто хотілося на все плюнути і бігти без зупину. На той час мені було всього 16 років. Працюючи прибиральницею я могла дозволити нарешті орендувати кімнату.

Всіма правдами і неправдами я закінчила технікум і зіткнулась з новою проблемою – робота. Роботу по спеціальності знайти було фактично не можливо. Ще пів року я працювала прибиральницею і шукала роботу за фахом, але все марно. Тоді одна з моїх знайомих запропонувала піти продавцем на місцевий базар. Я погодилась.

Було важко, особливо в холодну пору року, але платили більше ніж прибиральниці. Торгувала я овочами і фруктами. Потім, коли я зрозуміла як тут все побудовано, я зібрала невелику суму грошей, ще трохи мені дала мама і спробувала відкрити своє місце. Їздила на оптовий базар, закуповувала продукти і продавала їх на базарі.

Справи мої почали йти вгору. Але фізично це було неймовірно важко, я була просто виснажена. Через рік я вже могла дозволити собі орендувати квартиру і вступити до інституту на заочне відділення. Потім я запропонувала роботу й матері, вона з радістю погодилась мені допомагати.

Так минуло чотири роки. Чотири важких роки. Тоді я вперше відкрила невеличкий продуктовий магазин. Але місце на базарі також не залишала.

В 26 років у мене було вже три таких магазини і власна однокімнатна квартира. Через рік я познайомилася з хлопцем, моїм конкурентом, з яким ми одружені ось уже десять років.

Тож ніколи не опускайте руки, як би важко вам не було.