Сумний жіночий голос: – Доброго дня. Я цей номер знайшла в телефоні чоловіка. Ви йому ким доводитеся?

Сумний жіночий голос:

– Доброго дня. Я цей номер знайшла в телефоні чоловіка. Ви йому ким доводитеся?

– Дивне питання. А як він називається?? Прізвище скажіть, але швидше за все, ніким.

Чую відповідь. Намагаюся пригадати. Згадую. Був такий Юрій.

– Він приходив на консультацію. Я психолог. Так що заспокойтеся. Але це півроку назад було. Ну, або близько того…

– Мене звуть Ксенія, я його дружина. Мені поговорити з вами треба.

– Ви вже говорите.

– Ні, не по телефону.

– Добре.

Через кілька днів вона прийшла в мій кабінет, розташований в офісній будівлі, так схожому на Вавилонську вежу. На той час я відновила в пам’яті подробиці роботи з Юрієм.

– Що вас привело до мене? – запитала я. – І як справи у Юрія?

Ксенія виглядала пригнічено.

– Він мене любив?

– Любив. Власне, ця любов його і привела сюди. Він не знав, як вибратися з… виниклих проблем. Я йому сказала, що краще б, щоб він з вами прийшов, але…

– Так, я відмовилася, але я не знала, що він один піде. Розумієте, я захворіла, кілька років тому. Дуже поганий діагноз. Прогнози лікарів не втішали, а він вірив, що я одужаю, хоча злякався спочатку сильно. Потім він змінився. Мені здалося, що в гіршу сторону. Став в себе йти, книги читати якісь. Потім ще і до церкви пішов. Я-то у все це не вірю.

– Мені він говорив, що дбав про вас.

– Дбав, але… Не таким став, як раніше. А потім…

– Ксенія, вибачте, але я знаю, що було потім.

– Я поправилася. Просто під час хвороби я злякалася, що все закінчиться погано, і коли одужала, то вирішила взяти від життя все, що можна, тому що лікарі сказали, що може бути рецидив, і мені не хотілося ні про що шкодувати. Він мене потім дорікав, що я і сина розлюбила, але це не так.

– Я знаю вашу історію. Але навіщо ми зараз про це говоримо? Юрій сказав, що все у вас налагодилося, що всі скандали ви пережили, нехай і з втратами, душевними.

– Мені здалося, що я нагулялась, але потім одна людина зробила мені пропозицію і у нас почалося все знову. Там мені можливості відкривалися, нормальне життя. Мені важко зараз… Я файл в ноутбуці у нього знайшла, там думки його, роздуми, щось на зразок щоденника. А мене всі звинувачувати стали тепер. Навіть мої родичі. Мовляв, я довела. Знаєте, він навіть молитву придумав, коли я хворіла, свою. Я читала і плакала. Адже він любив мене так… А я…

– З ним щось трапилось?

– Місяць тому. Серце. Тепер я вільна. Колись мріяла про це, а тепер… Я зрозуміла, як я сильно я його люблю. Але пізно.

– Так.

Я знову згадала Юрія, як він сидів, сумно посміхався (так-так, саме так), і питав:

– Чому вона не відчуває, як я її люблю? Їй це не треба?

Насправді, як з’ясувалося, треба, дуже треба. Тільки заднім числом це з’ясувалося… Ілюзії про новий шлюб у Ксенії швидко розвіялися. Все виявилося складніше, ніж вона думала. Та й взагалі все виявилося складніше, все життя.

І важко тепер зрозуміти, навіщо їй ця, знову спалахнула любов до чоловіка… Що в ній користі, коли його вже немає? Мучити себе? Ох, не знаю… Але у неї є син. Вона «нагулялась».

Дай Бог, вона ще раз вийде заміж. А за здоров’я її, як я зараз думаю, Юрій продовжуватиме молитися. Там. Адже він так сильно любив її.