Уляна не могла всидіти за одним столом з дядьком та Катериною. Все ця сукня їй спокою не давала. – Може мій Антон їй віддав? Але ж як? Ну не може ж він моїми речами розпоряджатися. – В цей момент чоловік також відкрив двері їхньої кімнати. – Ти чого тут?

Уляна не могла всидіти за одним столом з дядьком та Катериною. Все ця сукня їй спокою не давала. – Може мій Антон їй віддав? Але ж як? Ну не може ж він моїми речами розпоряджатися. – В цей момент чоловік також відкрив двері їхньої кімнати. – Ти чого тут? Гості чекають! Так не гарно! – О, якраз ти мені й потрібний. Ти сукню на Катерині бачив? Тобі вона нічого не нагадує? – Ой, ще я “древніх” тітоньок тільки не розглядав!

“Що не так з її сукнею? Чому вона мені спокою не дає?”, – думала Уляна, розглядаючи дядькову дружину під час чаювання. І тут її підкинуло: “Та це ж моя сукня! Ось і ґудзик пришитий зеленою, а не білою ниткою, і шов збоку трохи розійшовся!”.

– Отетеріти! – тільки й змогла прошепотіти господиня квартири.

Вона спробувала під столом наступити на ногу своєму чоловікові Антону. Але той, обговорюючи хитрощі риболовлі з Іваном Михайловичем (чоловіком вищезгаданої Катерини і дядьком Уляни), ніяк не відреагував. Уляна повторила спробу, але чоловік лише відмахнувся від неї, як від настирливої ​​мухи.

Тоді Уляна почала свердлити очима сьогоднішню володарку сукні. Однак та безтурботно попивала чай з царським варенням і привітно усміхалася господині.

– Ні, я швидше за все, плутаю. Не може людина, ось так нахабно взяти чужу річ, прийти в ній в гості та ще й як ні в чому не бувало підтримувати бесіду. Сукні такі не дефіцит, багато хто купує, як знову клітинка в моду ввійшла. Могла цілком і дядькова дружина собі аналогічну придбати. Але ґудзик? Добре, могла теж пришити тими ж нитками. Шов? Ну всяке буває, теж розпустився, – заспокоювала себе Уляна.

Тільки тяжкі сумніви спокою ніяк не давали. Чому вона сиділа, як на голках.

– Тортик несмачний? Іван сам вибирав! Сказав, Улянка буде щаслива. Шоколадний! А мені ось варення ваше подобається! Яка смакота! – Катя привітно усміхнулася Уляні.

Їй вона нагадувала персонажа якогось кіно. Темно-руді круцьки на голові, маленькі хитрі очі, ніс-картопля, увінчаний бородавкою на кінчику і відстовбурчені вуха. Плюс два великих кролячих зуба.

Зрозумівши, що більше за столом вона не висидить, якщо свою сукню в шафі не побачить, Уляна вибачилася і кинулася в кімнату. Відкрила дверцята і… Там побачила тільки сумну вішалку. Сумну тому, що вона позбулася свого вантажу – сукні.

– Нісенітниця якась! Може, Антон їй віддав? Не уявляю, як можна без дозволу господарів взяти щось з їхнього будинку… Забрати до себе. Більш того – з’явитися в цьому самому в гості! – прошепотіла Уляна.

Тут до кімнати зайшов Антон, який все-таки звернув увагу на дивну поведінку дружини.

– Ти сукню бачив? На Катерині? Подарував їй, чи що? – причепилася до чоловіка Уляна.

– Нічого я не дарував. Сукня як сукня. Може, вона таке ж, як у тебе! – припустив Антон.

– Вона не така ж! Це та сама сукня! Уявляєш, вона її вкрала! Тихенько, – обурювалася голосним шепотом Уляна.

– Ну і добре. Що тобі, сукні шкода? У тебе он, всього повно. Нехай людина порадіє! – відповів чоловік.

– Але запитати ж можна було! Я б її і так віддала, – похитала головою Уляна.

З Катериною її дядько познайомився три місяці тому. І вже встиг одружитися. Сказавши, що дама серця разюче відрізняється від усіх його знайомих жінок. Було їй 60 років, але з поведінки, за словами дядька, вона залишалася веселою дівчиною.

– І ось ця сама “весела дівчина” як сорока все тягне! – не відставала від чоловіка Уляна.

– Що все? Вона у тебе тільки сукню взяла! Не можна бути такою жадібною! – встав на сторону Катерини Антон.

– Антоне! Без дозволу ж! – сплеснула руками Уляна.

– Та годі вже! Що ти завелася: “з дозволу”, “без дозволу”. Не чужі ж люди! – і Антон вийшов з кімнати, знову вступивши в діалог про риболовлю з дядьком Уляни.

А Катерина все також безтурботно пила чай.

Нарешті гості зібралися йти. Уляна проводжала їх з кислим виразом обличчя. Тільки в передпокої не витримала. Показавши рукою, промовила тільки одне слово:

— Сукня!

Катерина знову широко посміхнулася і завзято мовила:

– Личить мені, правда? Ця сукня мені з першого нашого “побачення” до душі припала.

І зникла за порогом.

Уляна так і залишилася стояти з відкритим ротом. пробурчавши:

– Хоч би “дякую” сказала.

Пригоди Катерини на цьому не закінчилися…

– Вона до іншої нашої рідні сходила. Не повірите, міксер там “потягнула”! Просто взяла зі столу в кладові і забрала, причому одна, без дядька Івана! Він, наскільки я розумію, взагалі не в курсі її викрутасів.

Ось тепер і гадаємо. Або вона до такої міри нахабна, що просто бере вподобане і забирає. Чи це та сама простота, яка гірша за крадіжку, а може, на голівоньку Катерина слабка? І головне, робить щось це непомітно! Тепер її одну ніде не залишаю. Все з нею сиджу, якщо у нас в гостях. Поки я поруч – не бере нічого. Але хто його знає, відвернуся – а їй моя шуба норкова сподобається! – розповідає Уляна.