Всі вихідні Ігоря не було вдома. З’явився в неділю пізно ввечері, про щось пошептався з дружиною і сказав матері збиратися

Одарка все життя прожила в селі і ось уже два роки вона жила у сина з невісткою в їхній міській квартирі. Все ніяк не могла звикнути, тому часто виходила на вулицю і сиділа на лавочці біля під’їзду. Подруг у неї тут не було, та й не знала вона, про що говорити з міськими пенсіонерками.

Два роки тому у Одарки згорів будинок. В цей час вона була на ринку і торгувала огірочками та помідорами зі свого городу. Літня жінка дуже засмутилася, але син з своєю дружиною забрали її до себе додому. Довгий час жінка літня жінка не могла звикнути до нових умов.

– Я так думаю – може, я поживу у сусідки, у Ганни, вона теж самотня, я їй і по господарству допоможу, і пенсію буду знову будуватися потихеньку. Я ж знаю, що ви теж живете небагато, і ось – внучка підростає, а я її кімнату займаю. Зайва я тут.

Нікому не хотілося говорити, що її сусідка і подруга баба Ганни зовсім недавно не стало, і її будинок вже ділить вся рідня. Ганна була для неї найближчою людиною, і не тільки душевно, а ще й тому що найближче жила. А ще у Одарки була улюблена молодша сестра Віра, але вона жила далеко. Тому син без вагань вирішив, що тепер мама житиме з ними.

Найбільше Одарку турбувало те, що живе вона в кімнаті внучки-студентки, яка навіть не може подружок в свою кімнату покликати. Чомусь їй здавалося, що дівчатка обов’язково повинні збиратися у когось вдома.

– Бабуся, вже не той час, зараз ми спілкуємося через інтернет! – пояснювала внучка Марта бабусі.

Також Одарка не хотіла заважати синові з невісткою, вона бачила, як небагато вони живуть. Намагалася допомагати в прибиранні і в готуванні, але так як це робить невістка у неї не виходило, бо сили вже не ті. Коли дізналася вона про сусідку Ганну, то довго сумувала, а потім каже:

– Не ображайтеся, діти, але я твердо вирішила: влаштуйте мене в будинок для людей похилого віку. Будь ласка, я дуже хочу, там хоч поспілкуватися буде з ким. А якщо дорого туди влаштується по грошах, то продай мою ділянку.

Син з дружиною не погоджувалися, але поступово бабуся привчала їх до цієї думки. Ігор, начебто, і зайнявся документами для будинку престарілих, і сказав, що землю продав, але там така тяганина з документами.

Ходив до директора, але той каже, що треба чекати, коли черга підійде. Але ось уже скільки часу пройшло, скоро зима, вже хочеться переїхати, дітей та онуку в спокої залишити.

Коли Одарка після своєї вечірньої прогулянки прийшла додому, вона заявила прямо з порога:

– Синку, якщо ти в понеділок не повезеш мене в будинок для людей похилого віку, я як-небудь поїду сама, так і знай! Я сама прийду до директора, так і скажу: давайте мені ліжко, гроші ви вже отримали, держава зобов’язана мене забезпечити!

Всі вихідні Ігоря не було вдома. З’явився в неділю пізно ввечері, про щось пошептався з дружиною і сказав матері збиратися – він про все домовився з директором будинку для людей похилого віку, завтра їй буде ліжко, і навіть, начебто, своя кімната.

На ранок вони поїхали. Одарка ніяк не розуміла – чому вони їдуть по дорозі до її села, якщо треба їхати зовсім в іншу сторону. Син пояснив, що треба об’їхати, бо там ремонт дороги.

Ось уже знайомі сусідні села і ось уже село, де раніше жила Одарка. Літня жінка мимоволі заплющила очі – їй не хотілося бачити рідні вулички і ту продану ділянку, яка була її рідним домом.

Заплющивши очі, вона відчула, що машина пригальмувала і в’їжджає в якісь ворота. Довелося відкрити очі. Машина в’їжджала на її ж ділянку з новим будинком з червоної цегли, а біля воріт стояла і посміхалася її сестра Віра.

На мить Одарці здалося, що це гарний сон. Але це була реальність, в якій її син вирішив відбудувати будинок матері, але хотів, щоб для неї це був сюрприз.

– Мамо, ніхто землю продавати не збирався, а будувати новий будинок ми вирішили відразу! – пояснив їй Ігор. – Тепер у тебе три кімнати, велика кухня з верандою, душ, туалет. Точніше у тебе і у тітки Віри – вона вже тут кілька місяців, повернулася додому, внутрішнім ремонтом займалася, теж чекала зустрічі з тобою, але терпіла – все ж сюрприз!

Одарка не чулася від щастя, обнімала черзі сестру, сина, невістку, внучку і не знала, як кому віддячити. Ну, хто ж знав, що такий сюрприз готується? Яка ж радість, коли є такі рідні люди!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.