Я проплакала в пологовому 4 години, чоловік так і не приїхав. Приїхав о 8 вечора з квітами, але бачити йому я вже не хочу. Думаю розлучатися

Виписка на 12:00. Чоловік про це знав. Я його ще попередила, що треба приїхати раніше, щоб допомогти мені з документами та винести речі з палати. Чоловік мав відгул взяти, щоб не запізнитися.

Я зателефонувала йому в день виписки та нагадала про плани. Я була певна, що в нього все під контролем. Об 11 годині приїхали мої батьки, потім свекруха, сестра, тітка… А чоловіка не було.

Ніхто йому не міг додзвонитися, адже він був поза зоною. Я чекала до останнього, хоч медсестра неодноразово просила звільнити палату. Зрештою, виписувалася я остання і без чоловіка. Їхати довелося до батьків, адже я навіть ключів від квартири не мала.

Я весь вечір проплакала, мама сама займалася дитиною, адже бачила, що я без настрою. Чоловік примчав годині о 8 з квітами.

— Кохана, вибач. Мене на роботі затримали. Я закрутився у справах і забув про виписку.

Як можна було забути, що дружина з дитиною виписується із квартири? Це ж наскільки має бути байдуже! Байдуже! Мій батько попросив чоловіка поїхати, адже помітив, що бачити його не хочу.

Чоловік дзвонив мені, писав повідомлення, але я його ігнорувала. Я не могла повірити, що це реальність, ніби якийсь жахливий сон.

Я вирішила, що таке прощати не треба. Я хочу забрати свої речі та розлучитися з чоловіком. Нехай забуде про нас назавжди, як і того дня. Так буде найкраще для всіх…