За тиждень до весілля я залишилася сама, в очікуванні дитини. На 5-му місяці його відношення до мене різко змінилося, я відчувала його нелюбов і роздратування. Він сів поруч і попросив не народжувати!

За тиждень до весілля я залишилася сама, в очікуванні дитини. На 5-му місяці його відношення до мене різко змінилося, я відчувала нелюбов і роздратування. Якось Рома сів поруч і попросив не народжувати!Увечері, повернувшись із заміського будинку в квартиру, я виявила, що гроші на весілля пропали і деякі речі теж…

Сім років тому на роботі познайомилися з хлопцем, але обоє ми тоді перебували у стосунках і, хоча між нами виникли рочуття, ми обмежилися дружбою.

А два роки тому ми зустрілися знову. І він, і я на той були вільними. Ми вирішили, що це – доля, почали зустрічатися, з’їхалися жити разом.

Жили добре, у повному взаєморозумінні, довірі. Рома поступово почав говорити про дитинку, мовляв, пора нам стати повноцінною родиною. Але я не дуже хотіла поспішати, адже у мене є донечка від першого шлюбу. Та Роман наполягав, говорив, що з мого боку це егоїстично, що я не даю йому відчути радість батьківства.

І ось через півроку «зусиль» я оголосила, що чекаю дитинку. У Романа новина викликала сльози радості, він дбав про мене і всіляко підтримував, бо очікування малюка мені даваломя дуже не просто.

Та на 5-му місяці його відношення до мене різко змінилося, я відчувала нелюбов і роздратування. Якось Рома сів поруч і попросив не народжувати! Але вже зараз я не можу робити такі речі, мені шкода малюка, та і взагалі, як це так: то хочу, то не хочу дитину. Хіба ми маємо право вершити долі? Це ж не гра, а життя!

Я відмовилася, послалася на великий термін, загрозу і для мого життя теж, твердо сказала, що дитя народиться. Рома запропонував мені великі гроші, та я відмовилася. Тоді він сказав: «Прости, я передумав».

Весілля, яка повинне було відбутися через 8 днів, довелося скасувати. Увечері, повернувшись із заміського будинку в квартиру, я виявила, що гроші на весілля пропали і деякі речі теж. Зник без пояснення причин, кинувши мене у такому положенні…

Я зібралася і поїхала до його мами, сподіваючись на її підтримку (сама я сирота, на жаль.) Мати Романа зустріла мене в штики, сказала: «Йди і роби що хочеш» – і закрила двері.

На цьому Роман зник з нашого життя назавжди. Всі знайомі мене засуджують, кажуть, що я дурна, прирекла себе на злидні і нещасну долю, це стало постійною темою обговорення за моєю спиною.

Я не знаю, як буду жити далі, а вже через пару тижнів мені народжувати… З ким залишити старшк доньку, поки я в лікарні буду? Що роботи?..

Автор: Юлія

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!