Жили ми з дружиною добре, поки вона не привезла з міста від Катерини новину: «Катя виходить заміж. Весілля буде в ресторані, і я поїду сама, щоб наречений не дізнався, що в неї є дитина».

Життя — непередбачуване, й інколи чужі люди можуть дати більше підтримки та любові, ніж рідні.

Тетянка тоді ще була маленькою дівчинкою, яка на пероні усім розповідала, що їде зустрічати маму. Ще захоплено говорила, що її старенька бабуся працює в дитячому садочку, а дідусь — найкращий у світі. Цей дідусь слухав, що розповідає онука, а потім й сам пристав до розмови:

— Ми з дружиною поринули в кохання з головою вже після першої зустрічі. У нас було все — романтика, квіти, вірші… Згодом одружилися, а через рік мали вже донечку. Катрусі були раді всі й виховували всією сім’єю: я з дружиною і дві бабусі — моя мама та її молодша сестра.

Матір виховувала мене наодинці, оскільки батька скоро не стало, а тітка так і не одружилася. Заробляли на сім’ю всі разом й всі крутилися навколо Катрусі.У мами я був один, батька не стало, тітка ж — незаміжня, і всю свою любов віддавала мені, а потім — Катрусі. Все краще, що мали й заробляли гуртом, — для неї було, для дитини нашої. Все навколо неї крутилося.

Після школи Катруся вступила до інституту, й ми всі гроші все робили для неї. Їздили або передавали харчі, гроші, вони ж хотіла гарно жити й ні у чому собі не відмовляла. Влітку — на море, на дискотеку — в новій сукні. От Катруся вже мала закінчувати університет, ми думали, що легше буде. Але вона завагітніла, сказала нам, що хлопець її обманув та кинув.

Коли ж Катруся народила дівчинку і настав час їхати в місто забирати її, дружина наказує: «Дочку вези чимшвидше додому, нехай оговтається на всьому домашньому», а про онучку й не згадує. А я вже тоді їхав з одним наміром — забрати дитину додому. Купив всі необхідні речі: пелюшки, ковдрочку, сорочечки. Приїхав у лікарню, а там мені головний лікар показує заяву Катерини, яка написала відмову на маля. Я взяв і розірвав навпіл. Кажу: «Забираю дитину додому!»

Донька з пологового будинку одразу поїхала в гуртожиток, а ми з малечею поїхали додому. Спершу було важко з малям, ми дружина сиділа з дитям, а потім влаштувала Тетянку в ясла, туди ж влаштувалася нянею і моя тіточка, вже зовсім старенька.

Так і жили. Доти, поки дружина не привезла з міста від Катерини новину: «Катя виходить заміж за військового. Весілля буде в ресторані, і я поїду сама, щоб наречений не дізнався, що в неї є дитина…»

Ми знову напакували багато харчів, відправили дружину. Пройшло декілька днів, а вона й далі не повертається. Через місяць дружина повідомила, що їде з Катею в інше місто, щоб допомогти їй облаштуватися з чоловіком, оскільки йому дали нове призначення. Згодом там так і залишилася.

А вирішив, що потрібна мені нова дружина, яка зможе подарувати Тетянці любов і тепло. Тяжка доля в дівчинки — від неї відмовилася не лише матір, а й бабуся.

Написав про свій клопіт товаришу, з яким служив військову строкову. Невдовзі отримав відповідь: його молодша сестричка — вдова, її діти виросли, живуть окремо і далеко. Приїжджай, мовляв, подивимось…

Я спочатку з’їздив сам. Сподобалася мені жінка — вона добра, співчутлива. Домовився, що приїдемо невдовзі з Тетянкою. Ось і зібралися в дорогу. Електричкою їхали, поїздом, а оце сіли на пароплав…

Тоді чоловік зійшов з дівчинкою, а на зустріч їм йшла гарна миловидна молодиця й одразу взяла дівчинку собі на руки…

Що ви думаєте з цього приводу?